Головна › МАТЕРIАЛИ › Прес-iнформ › 5

300 СТОМЛИВИХ ХВИЛИН ОЧІКУВАННЯ, КОЖНА З ЯКИХ МОГЛА СТАТИ ОСТАННЬОЮ ДЛЯ ВИКРАДЕНОГО ДО ІРАНУ МАЛЮКА ...

("Молодь України" №7 (18598) 22.01.2004 р.)

КОЛИ-КОЛИ, а новорічної ночі мало хто думає про жахливе. І все ж жах — завжди поруч з нами: за двадцять хвилин до півночі у трубці чергового тривожно зазвучав жіночий голос: "Вкрали мою дитину — і не віддають!" Черговий зразу здогадався, що на дроті знову та нещасна мати, котра вже дзвонила напередодні до Міжнародного комітету захисту прав людини зі скаргою на те, що все ще не може навіть довідатись, коли і куди прибуде закордонний літак, у котрому, як їй обіцяли, нарешті має повернутися додому її трирічний Ілія, незаконно, за підробними документами вивезений за кордон її чоловіком, громадянином Ірану.

Черговий, заспокоївши жінку, попросив її передзвонити до півночі, а потім зателефонував на квартиру до Ігоря Вадимовича Данилова, голови Комітету...

Не буду далі описувати подію, від деталей якої може вмить посивіти будь-хто, а лише скажу, що нічного дзвінка у Комітеті очікували не лише від матері дитини, а й з Бориспільського аеропорту, де вже чекали повідомлення про виліт літака Тегеран — Київ. А також від інших служб, задіяних у розв'язанні загадки, таїни якої могли б зрівнятися з сюжетами казок 1000 і 1 ночі. І це — не гіпербола. 10 грудня трирічного Ілію відвели у дитсадок, а додому того дня він не повернувся. Не ночував вдома і чоловік Ганни Михайлівни. Та не знала, що й думати, коли уранці ні з дитсадка, ні від знайомих її чоловіка не надійшло будь-яких повідомлень. Можна тільки уявити, що ввижалося матері усі ті кільканадцять годин, поки телефонувала десяткам своїх друзів і знайомих... Та от вона якимись шляхами все ж вийшла на Комітет по телефону й тут їй сказали, що заступником голови Міжнародного комітету захисту прав людини працює уродженець Ірану Алі Реза Резазаде.
Це був саме той єдиний з тисячі шансів, котрий обов'язково допомагає людям, які беруться за святу справу. Та, як кажуть, тільки швидко казка мовиться, хоча пана Алі Резазаде я знаю після кількох місяців спільної роботи в Комітеті не тільки як чуйну, готову в будь-яку хвилину прийти на допомогу навіть незнайомцю, людину, але й вельми оперативного працівника, мобільний телефон котрого дзеленчить уже за одну-дві хвилини після початку нашого діалогу й не мовчить майже впродовж навіть короткої співбесіди.

І тут Алі Реза залишався вірним собі: знайшов-таки завдяки своєму мобільнику тегеранський номер телефона батька Ілії. Й дзвонив до столиці Ірану майже без перерви кілька годин, коли на протилежному кінці зазвучала потрібна відповідь. Та вона була, м'яко кажучи, не дуже приємною. Спочатку батько — викрадач власної дитини — навіть не хотів розмовляти з Алі Резазаде на цю гірку для обох сторін переговорів тему: "Передайте матері дитини (а він саме так називав Ганну Михайлівну), щоб та забула, що у неї був син. Ілія назавжди залишиться в Тегерані, недарма я вчив його й нашій мові, хлопчина вже добре розуміє мене".

... Алі Реза знову й знову телефонував до Тегерана. Знову й знову закликав батька дитини схаменутися і негайно повернути дитину до Києва. Той стояв на своєму: "Ні".

Тоді, порадившись з І.В.Даниловим, Алі Резазаде звернувся по допомогу до комісаріату Міжнародного комітету захисту прав людини в Ірані — одному з 42, які діють під його егідою у багатьох країнах Європи, Азії, Америки. Його представники поїхали на зустріч з татом хлопчика і згодом з'ясували, що цей чоловік — ветеран ірано-іракської війни, у нього проблеми з психікою, зокрема, він нерідко погрожував, що вб'є дитину, але ніколи не поверне її матері.

Дізнавшись і про такі деталі здоров'я — неврівноваженість земляка, Алі Реза посилив телефонні контакти з ним. (Скажу в дужках: суми переговорів по мобілці, які провів за двадцять діб з Тегераном Алі Резазаде, вилилися в кілька тисяч доларів США). Врешті-решт, коли представники Комітету передали через Алі Резазаде у Київ, що виконають окремі вимоги батька дитини зі списку тих, котрі можна виконати, той дав згоду на доставку хлопчика літаком до Києва 1 січня 2004 року.

І ось потяглися ті стомливі хвилини, кожна з яких несла в собі й несподіванку. Чи виконає неврівноважений батько свої обіцянки? Чи в останню хвилину перед посадкою літака не відмовиться од депортації дитини? А якщо, крий, Боже, вдасться до терористичного акту? Ці та інші питання стояли руба не тільки перед екіпажем літака рейсу "Тегеран — Київ", а й перед тими службами, які зустрічали його в Бориспільському аеропорту. І відповідь на них треба було одержати, в першу чергу, не від батька, а іншими шляхами, причому так, щоб ніхто з пасажирів літака не дізнався, яким небезпечним може виявитися цей рейс.

Як би там не було, — сказав мені голова Комітету І.В.Данилов, — а операція — повернення вивезеного без відома і згоди трирічного сина Ганни Михайлівни — була нами виконана.

І показав мені копії листів, які Ганна Михайлівна передала до Комітету. Наведу їх повністю. Перший адресовано панові Дагласу Гарднеру, коор динатору Представництва Організації Об'єднаних Націй в Україні, куди звернулася по допомогу мати хлопчика.

"Представництво ООН в Україні п. Дагласу Гарднеру

Я, громадянка України (її прізвище й адреса є в редакції), Ганна Михайлівна Б., що мешкаю за адресою: м. Київ,... висловлюю щиру вдячність Вам за те, що Ваші співробітники в скрутну для мене годину виявили співчуття й допомогли тим, що оперативно направили мене в Міжнародний комітет захисту прав людини, який мені допоміг.
Висококваліфіковані й своєчасні дії спеціалістів цього Комітету повернули мені мого трирічного сина — Ілію, котрий був вивезений без моєї згоди і відома в Іран його батьком 15.12.2003 року.
Перший заступник Голови Комітету Алі Реза Резазаде під керівництвом Голови Комітету Ігоря Вадимовича Данилова, не шкодуючи ні часу, ні сил, почав займатися моєю проблемою. Була проведена низка оперативних дій, які дали змогу здійснити майже неможливе.
Особливо хочу відзначити велику чуйність та увагу, з якими працівники Комітету допомагали мені понад два з половиною тижні, аби врятувати сина. Алі Реза Резазаде постійно підтримував контакт з його батьком, котрий незаконно вивіз дитину за кордони України, і цілодобово тримав ситуацію під контролем. Йому довелося вести тривалі телефонні переговори навіть у новорічну ніч. А наступної ночі він разом з Головою Комітету І.В. Даниловим, зустрічав у Борисполі літак з моїм дитям.
Ще раз щиро дякую Вам і членам Міжнародного комітету захисту прав людини й бажаю подальших успіхів у всіх Ваших добрих справах .

З повагою, Ганна Михайлівна Б."

"Київ Голові Міжнародного комітету захисту прав людини пану Данилову Ігорю Вадимовичу

Висловлюю щиру вдячність фахівцям Комітету, завдяки діям яких вдалося повернути додому мого трирічного сина Ілію, незаконно вивезеного в Іран.
Київські офіційні інстанції, куди я зверталася по допомогу, обіцяли мені сприяти у вирішенні цієї проблеми хіба що впродовж року. Ваш фахівці це зробили набагато швидше. Ігор Вадимович Данилов і його перший заступник Алі Реза Резазаде впродовж двох з половиною тижнів організували і провели низку заходів, аби все ж таки умовити батька дитини, який за підробними документами вивіз мою дитину за межі України. Пан А. Резазаде багато днів і ночей підтримував телефонний зв'язок з Іраном і таки переконав повернути мого сина до Києва.
І. В. Данилов і Алі Резазаде і особисто зустрічали хлопчика в і Бориспільському аеропорту у святкові години з 1 на 2 січня, залишивши на тривалий час власні сім'ї.
Ще раз від усього серця дякую й бажаю Вам, шановні керівники Комітету, успіхів і міцного здоров'я.
З повагою, Ганна Михайлівна"


Варто, на мій погляд, додати до цих щирих документів й такі деталі. Від'їжджаючи в ніч з першого на друге січня разом з Алі Резазаде до Бориспільського аеропорту, Ігор Вадимович Данилов взяв чотирнадцятирічну доньку Юлю, яка вчиться у фінансово-правовому коледжі Київського національного університету імені Тараса Шевченка: "Подивишся, в яких умовах іноді доводиться захищати права людини, навіть коли їй усього три роки". Та з радістю зааплодувала: "Ой, як цікаво!" Дівчина тоді ще не знала, що поїздка разом з керівниками Комітету до Бориспільського аеропорту буде не екстравагантною прогулянкою, а екстремальним відрядженням її батька з колегами на зустріч з ще не визволеною з тенет викрадача дитиною. І що сам процес буде не таким коротким і безпечним, як іноді показують у кіно, що в ньому будуть задіяні й "люди невидимого фронту" — одні в звичайній формі, інші — в цивільному, що прикордонники й митники теж діятимуть за сигналом тривоги й так активно та витончено, щоб ніхто з пасажирів не помітив жодної дії представників силових структур, які могли б у разі їхнього небажаного виявлення призвести до паніки.

...Літак рейсу "Тегеран — Київ" все ж запізнився з посадкою у столиці України. Замість того, щоб прибути туди, згідно з розкладом, о 23 годині 30 хвилин, він приземлився о 4-й ранку 2 січня. І всі ці триста стомливих хвилин ніхто із зустрічаючих — від І. Данилова, А. Резазаде, прикордонників, працівників митниці до Юлі Данилової, як мовиться, не зімкнув очей, вдивляючись у темряву холодного неба.

А Юля, мабуть, все подальше життя пам'ятатиме, які тривожні й разом з тим радісні перші 300 хвилин її своєрідної практики в реальних умовах боротьби за долю людини вона пережила після теоретичних занять у коледжі. Ми не називаємо інші прізвища учасників цієї безпрецедентної операції — вочевидь, тих, хто брав у ній участь, відповідно відзначить їхнє керівництво. Та щирі слова подяки матері, наведені у вищезазначених листах, як і фото, зроблені І.В. Даниловим з місця події, — то, мабуть, найкраща нагорода для всіх, хто виконав свій обов'язок — боротися за людину до остаточної перемоги, а, говорячи словами статей "Загальної Декларації прав людини", ухваленої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, а саме — № 1: "Усі люди народжуються вільними і рівними в своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю й мають ставитися один до одного в дусі братерства", та № 2: "Кожна людина має право на життя, свободу та на особисту недоторканність", діяли з ретельним суворим дотриманням усіх юридичних міжнародних норм.

Олег ГУСЄВ, член Міжнародного комітету захисту прав людини.



 
Україна,                                                 Тел./факс: +380 44 289-8359
01033, м.Київ                                        E-mail: committee@ukr.net
вул.Володимирська, 93, офіс 9.
Тепловизор Ремонт СТО